Навіщо Трамп балансує між миром і війною з Іраном: гра з нафтовими цінами

У публічному просторі часто іронізують із того, що президент США Дональд Трамп десятки разів змінював риторику: то обіцяв мир з Іраном, то погрожував його знищити. Проте за цими, на перший погляд, хаотичними заявами стоїть складна багатоходова комбінація, яка не має аналогів у сучасній дипломатії.

Ключова мета такої вербальної еквілібристики — утримання вартості нафти в діапазоні 80–100 доларів за барель. І ця тактика працює: від березня цього року ціни зросли лише на 4%, тобто приблизно на 3 долари. Попри короткочасні стрибки до 116 доларів, ринок щоразу повертався в бажаний коридор.

Така стратегія переслідує одразу два завдання. По-перше, Трамп, усвідомлюючи неможливість масштабної сухопутної операції та обмежену ефективність ракетних ударів, намагається затягнути протистояння, розраховуючи на виснаження іранських еліт. По-друге, він мусить гарантувати, що ця гра не спровокує обвал світової енергетичної системи.

Якби США діяли за принципом «сказав — зробив» і повноцінно ескалювали конфлікт, нафта могла б злетіти до 150 доларів за барель. Це спричинило б глобальну нафтову кризу та нову хвилю енергетичної інфляції, подібно до того, як ембарго 70-х років минулого століття призвело до затяжної рецесії.

Тому найрадикальніші заяви Трамп робить напередодні вихідних, коли ринки закриті, а примирливі — перед відкриттям торговельних сесій. Така тактика дозволяє охолоджувати котирування в моменти пікових значень. Орієнтир у 80 доларів за барель також невипадковий: це комфортна ціна для техаського нафтового лобі, яке потребує стабільних інвестицій у видобуток.

Питання виснаження Ірану залишається відкритим. Тегеран, своєю чергою, стверджує, що саме Сполучені Штати зменшують свої ракетні запаси та ресурси ППО, а отже, гра на виснаження може працювати в обидва боки. Поки що Трамп успішно виконує лише першу частину плану — контроль над нафтовими цінами.