Чому Трамп, Путін і Сі більше не диктують світові свою волю

Дональд Трамп, Володимир Путін і Сі Цзіньпін залишаються серед найвпливовіших політиків планети, проте їхня здатність нав'язувати свою волю іншим країнам виявилася обмеженою. Про це пише The Washington Post, аналізуючи, як концентрація влади в руках трьох лідерів не конвертується у контроль над міжнародними процесами.

Найпоказовіший приклад — війна Росії проти України. Кремль готувався до швидкої перемоги, натомість бойові дії тривають уже кілька років. Трамп, своєю чергою, у лютому розпочав війну проти Ірану — крок, який видання оцінює як помилку. Сі Цзіньпін уникає прямих військових авантюр, але має внутрішні проблеми: від 2023 року в Китаї усунули близько сотні високопоставлених військових, серед них п'ятьох із семи членів Центральної військової комісії.

Тиск на слабших теж не дає гарантованого результату. Погрози Трампа щодо Гренландії лише згуртували європейський опір, а Китай не зміг примусити Японію та Філіппіни пом'якшити позиції в суперечках із Пекіном. Окремий чинник — розвиток безпілотних технологій: дешеві дрони змінили баланс сил у сучасних конфліктах і дали меншим державам шанс протистояти значно потужнішим арсеналам.

Додається й проблема наступництва. У Росії немає помітної фігури, яку сприймали б як очевидного наступника Путіна. Сі опирається поверненню до колективного керівництва, а політичний рух Трампа значною мірою тримається на ньому самому. На цьому тлі впевненіше поводяться так звані середні держави — приміром, Канада на чолі з прем'єр-міністром Марком Карні, який виступив проти митної політики Трампа.

Для України з цього випливає практичний висновок: навіть найвпливовіші лідери не здатні безроздільно керувати перебігом подій, а отже, простір для маневру в менших країн зберігається. Трамп, Путін і Сі можуть залишатися при владі ще роками, проте сама концентрація влади не гарантує їм контролю над світом — особливо на тлі технологічних змін і посилення інших гравців.