Трамп обрав економічний тиск замість удару по Ірану: що це означає

Президент США Дональд Трамп заявив, що Вашингтон не планує повертатися до широкомасштабних бойових дій проти Ірану, попри те, що Тегеран досі не підписав угоду про відновлення судноплавства через Ормузьку протоку. Замість військового удару Білий дім обрав тактику вичікування та подальшого економічного тиску. Ще тиждень тому Трамп, за даними джерел, був близький до наказу про нову військову кампанію, але змінив рішення після того, як іранська сторона висунула жорсткіші вимоги.

За словами американського президента, Іран перебуває у вкрай скрутному економічному становищі та не має ресурсів навіть для утримання власних збройних сил. Він наголосив, що військово-морська блокада посилила кризу в Тегерані, а ціна на нафту, яка тримається на рівні близько 75 доларів за барель, зменшує негативний вплив конфлікту на американських споживачів. При цьому Трамп не висловив невдоволення тим, що Іран затягує оголошення домовленості з Оманом.

У суботу, 8 серпня, Тегеран оприлюднив новий перелік умов для відкриття протоки. Голова Вищої ради національної безпеки Ірану Мохаммад Багер Зольгадр заявив, що США мають назавжди припинити війну проти Ірану та його союзників у Лівані, Газі, Ємені та Іраку, зняти морську блокаду, вивести війська з прикордонних районів, компенсувати воєнні збитки, скасувати всі санкції та розморозити іранські активи. Ці вимоги додалися до вже узгоджених пунктів оманської угоди, яка досі залишається непідписаною.

Американські посадовці вказують на зростання внутрішніх розбіжностей в іранському керівництві. Президент Ірану Масуд Пезешкіан наполягає на угоді зі США через загрозу економічного колапсу, тоді як командувач Корпусу вартових ісламської революції Ахмад Вахіді відкидає будь-які поступки. Тим часом через південну смугу Ормузької протоки щоночі у координації з військовими США проходить близько 8 мільйонів барелів нафти, і Вашингтон планує нарощувати ці обсяги, доки угоду не буде підписано.

Рішення Трампа відмовитися від масштабної операції свідчить про те, що Білий дім робить ставку на довготривалу економічну втому Ірану, а не на швидку військову перемогу. В умовах, коли Тегеран висуває все нові умови, а внутрішня опозиція в режимі посилюється, Вашингтон намагається зберегти тиск, не ризикуючи новою війною. Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможе іранське керівництво досягти внутрішнього консенсусу, чи продовжить висувати вимоги, що унеможливлюють будь-яку угоду.