40 днів українських ударів: як Київ зруйнував міф про недоторканний тил РФ

Наприкінці червня президент Володимир Зеленський анонсував 40-денну операцію українських спецслужб, спрямовану на те, щоб примусити Володимира Путіна до переговорів. Хоча перемир'я досягти не вдалося, кампанія показала, що енергетичний сектор РФ, який раніше витримував санкційний тиск, тепер є вразливою мішенню.

За оцінками Генштабу, оприлюдненими у липні, Україна вивела з ладу близько 43% прогнозованих нафтопереробних потужностей Росії. Фінансові втрати галузі перевищили 13,5 мільярда доларів. Українські безпілотники регулярно дістають стратегічні об'єкти за тисячі кілометрів від лінії фронту, зокрема підприємства в Башкирії та завод «Лукойл» за Уралом. Відновлення ускладнюється тим, що сучасне обладнання потребує західних компонентів, доступ до яких закритий санкціями, тому ремонт, який раніше тривав тижні, тепер розтягується на місяці.

Щоб стримати зростання цін на пальне в умовах дефіциту, російський уряд спрямував понад трильйон рублів прямих субсидій нафтовим компаніям. Це відбувається на тлі федерального дефіциту, що перевищив 6 трильйонів рублів, а Центробанк РФ попереджає про інфляційні ризики. Найбільш показовою є ситуація в тимчасово окупованому Криму: наприкінці червня там оголосили надзвичайний стан, 19 міст залишилися без світла та пального через успішні удари по логістиці танкерного флоту. Багатомісячна блокада півострова спростовує обіцянки Москви про кращу безпеку та стабільне постачання для місцевих жителів.

Удари по нафтопереробці синхронізувалися з ключовими політичними подіями у США, що стало вагомим аргументом для американських партнерів. Київ демонструє: країна з обмеженими ресурсами може завдавати непропорційних економічних збитків значно більшому супротивнику, змушуючи його оплачувати війну з власного бюджету. Головний підсумок цих 40 днів — російський «стратегічний тил», який вважався недоторканним, перестав існувати: українські дрони працюють швидше, ніж ремонтні бригади встигають лагодити знищене.

Липень став одним із найважчих для російської армії від початку повномасштабного вторгнення. Попри локальні просування на фронті, окупанти зазнали рекордних втрат у техніці та живій силі, а ключові завдання на багатьох напрямках залишилися невиконаними.