Візит Сі до США: чому Україні не варто чекати змін від Китаю

Китайський лідер Сі Цзіньпін відвідає США наприкінці вересня, що знову активізувало в українському інформаційному просторі розмови про роль Пекіна у припиненні російсько-української війни. Це відбувається на тлі глухого кута в миротворчих зусиллях адміністрації Дональда Трампа та нової хвилі ескалації з боку Росії, яка не демонструє готовності зупиняти бойові дії.

Китай має значний вплив на Росію через тісні двосторонні зв'язки, адже здатність Москви вести тривалу війну на виснаження значною мірою залежить від економічної та військово-технічної підтримки Пекіна. Тому завершення війни багато в чому залежить від реального бажання китайської влади тиснути на Володимира Путіна, проте такого бажання, судячи з усього, немає.

Зближення Росії та Китаю, яке прискорилося після 2022 року, стало основою неформальної "осі автократичних режимів", спрямованої на послаблення впливу США та зміну міжнародного порядку. Москва і Пекін просувають альтернативний світопорядок, координуючи дипломатичні, економічні та технологічні сфери. Регулярні зустрічі Сі Цзіньпіна та Путіна — понад 40 з 2013 року — демонструють пріоритетність цих відносин для китайського лідера.

Пекін із самого початку розглядав російсько-українську війну через призму власного протистояння зі США, тому підтримка Путіна є усвідомленим рішенням. Китай прийняв ключові претензії Кремля щодо розширення НАТО та "законних безпекових інтересів", які той використав для виправдання агресії. Підтримавши цю логіку, Пекін утверджує своє право на аналогічну поведінку в Азії.

Існує багато паралелей між діями Росії в Україні та Китаю в його регіоні. Москва й Пекін активізували зусилля, щоб закріпити за собою роль держав-переможниць у Другій світовій війні та засновників ООН. РФ легітимізує агресію під приводом боротьби з "неонацистами", тоді як Китай — претензії на Тайвань як результат повоєнного устрою. Пекін дедалі активніше застосовує військові засоби проти Тайваню: літаки перетинають серединну лінію протоки, кораблі діють навколо острова, навчання відпрацьовують блокаду. КНР використовує "історичні права" для обґрунтування претензій на близько 90% Південно-Китайського моря, подібно до того, як Москва апелює до "історичних земель".

З 1 липня цього року набрав чинності Закон КНР про сприяння етнічній єдності, який закріплює "формування сильного почуття спільноти китайської нації" та поширює дію за межі КНР. Стаття 63 передбачає відповідальність для організацій і фізичних осіб поза межами Китаю за дії, спрямовані на "підрив етнічної єдності", що створює ризик вибіркового переслідування. Для Тайваню цей закон є додатковим інструментом примусу, потенційно поширюючись на публікації тайванців про власну ідентичність.

Китайсько-російські відносини демонструють, як стратегічні пріоритети перетворилися на стійке узгодження дій без формального союзу. Китай постачає Росії електроніку, двигуни та компоненти для виробництва безпілотників, натомість отримуючи доступ до російського бойового досвіду. З 2024 року китайські військові проходять у РФ підготовку з використання безпілотників та ведення міських боїв. Ця співпраця може бути використана Пекіном для підготовки до потенційного конфлікту навколо Тайваню.

Попри це, Китай намагається відмежуватися від російської агресії, що створює невиправдані очікування щодо його ролі у завершенні війни. Володимир Зеленський заявив, що "потрібно шукати діалог із Китаєм, якщо ми не хочемо, щоб він підтримував виключно "рускіх"". Однак ці очікування є результатом китайської політики стратегічної двозначності, яка слугує ширмою для глибшої залученості до підтримки Росії.

Підсумовуючи, російсько-китайська співпраця є частиною усвідомлених спільних зусиль, спрямованих на досягнення власних цілей, тому годі очікувати змін у поведінці Китаю після зустрічі Сі й Трампа. Натомість західні експерти порушують питання: чи може ця співпраця перерости у сценарій скоординованого одночасного удару, коли Росія атакує державу НАТО у Східній Європі, а Китай розпочне операцію в Індо-Тихоокеанському регіоні?