Втрата впливу: чому союзники дистанціюються від Москви

Москва стикається з дедалі помітнішим послабленням свого впливу в регіонах, які десятиліттями вважалися зоною її інтересів. Одним із найяскравіших прикладів є Сирія, де після падіння режиму Башара Асада Росія втратила привілейований статус. Нова влада країни домовилася з Кремлем про зміну умов використання авіабази Хмеймім та військово-морської бази в Тартусі: цивільну інфраструктуру перебирає Сирія, а російські об'єкти перетворюються на спільні центри підготовки.

Для Кремля це болюча зміна, адже бази в Сирії забезпечували військову присутність у Середземномор'ї та підкріплювали претензії на статус держави, здатної діяти далеко за межами пострадянського простору. Однак проблема для Путіна виходить далеко за межі сирійського питання. Сербія, яку довго вважали одним із найближчих союзників Росії в Європі, демонструє зближення з Україною — президент Александар Вучич приймав Володимира Зеленського. Казахстан дедалі виразніше проводить незалежну від Москви політику, а його лідер закликав Путіна завершити війну.

Слабшає російський вплив і на Південному Кавказі, де відносини з Вірменією та Азербайджаном уже не дають Кремлю змоги виконувати роль головного арбітра. Водночас Москва дедалі більше залежить від вузького кола партнерів, зокрема Північної Кореї, співпраця з якою поглибилася на тлі війни. Аналітики зазначають: концентрація Кремля на досягненні перемоги в Україні відбувається коштом російських позицій в інших частинах світу.

Таким чином, ситуація навколо сирійських баз — не окрема дипломатична невдача, а частина ширшого процесу поступового скорочення можливостей Москви впливати на традиційних партнерів. Війна проти України виявилася настільки ресурсомісткою, що підтримувати колишній масштаб глобальної присутності стає дедалі складніше.