Кремль без Путіна: сім фігур, які можуть успадкувати владу, і що це означає для України

Понад чверть століття Володимир Путін залишається центром російської політики, і питання про те, хто може його замінити, не зникає. Напередодні завершення парламентських виборів у Росії увагу привернули сім представників нинішньої еліти, які потенційно можуть претендувати на найвищу посаду.

Система влади, вибудувана Путіним, зосереджує ключові рішення в його руках, тому жоден політик не встигає накопичити достатньо самостійного впливу, щоб стати очевидним спадкоємцем. Водночас російська влада тримається на взаємодії кількох впливових груп — силовиків, військових і великого бізнесу. Тому майбутня зміна керівництва залежатиме не лише від формальної процедури, а й від домовленостей усередині цих еліт.

Формально першим у черзі залишається прем'єр-міністр Михайло Мішустін: за Конституцією РФ саме він тимчасово перебирає президентські повноваження, якщо глава держави достроково залишає посаду. До уряду він очолював Федеральну податкову службу і мав репутацію технократа, який займається управлінням, а не публічною політикою. Відтоді його вплив в економіці розширився, йому доручили роботу в органі, пов'язаному з військовими закупівлями, але для силової частини еліти він залишається радше зовнішньою людиною. Інший кандидат — Олексій Дюмін, колишній охоронець Путіна, який згодом обіймав посади у силових та військових структурах: був заступником керівника ГРУ, командував Силами спеціальних операцій, працював заступником міністра оборони, очолював Тульську область, а від 2024 року є секретарем Державної ради. Після кадрових змін у Міноборони йому доручили в Кремлі питання оборонної промисловості.

До переліку входять і представники впливових родин. Віцепрем'єр Дмитро Патрушев, син колишнього директора ФСБ і секретаря Ради безпеки Миколи Патрушева, більшу частину кар'єри провів у банківському секторі; 2024 року його батько безуспішно підтримував його кандидатуру на посаду прем'єра, натомість Дмитро став віцепрем'єром. Борис Ковальчук — син Юрія Ковальчука, одного з найближчих до Путіна представників великого бізнесу; медійні, банківські та наукові активи родини забезпечують їй значний вплив. 2024 року Бориса Ковальчука призначили головою Рахункової палати після обговорення його можливого призначення керівником однієї з найбільших енергетичних компаній. Перший віцепрем'єр Денис Мантуров понад десять років очолював Мінпромторг, а після початку повномасштабної війни став відповідальним за оборонну промисловість. Його позиції пов'язані з військово-промисловим комплексом і воєнною економікою, тож подальша роль залежатиме і від того, як розвиватиметься війна.

Замикають список мер Москви Сергій Собянін і перший заступник керівника адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко. Собянін працював керівником адміністрації Путіна, брав участь у кампанії Дмитра Медведєва, а від 2010 року очолює столицю; він ближчий до бізнес-еліт, ніж до силовиків, а його управлінський досвід виходить далеко за межі Москви. Кирієнко був прем'єр-міністром ще за Бориса Єльцина, очолював «Росатом», а в Кремлі займається виборами, внутрішньою політикою та питаннями окупованих територій України. Саме він відігравав важливу роль в організації конституційного референдуму 2020 року, який дозволив Путіну залишатися при владі до 2036 року, і курує програму «Час героїв», покликану залучати ветеранів війни до державної служби.

У цьому переліку немає жодного представника російської ліберальної опозиції — всі семеро так чи інакше пов'язані з нинішньою державною системою через уряд, силові структури, Кремль, бізнес або ВПК. Тому питання зміни влади в Росії полягає не лише в тому, хто формально замінить Путіна, а й у тому, яка група еліт отримає найбільший вплив під час переходу.

Для України це означає, що сама лише зміна керівника РФ не гарантує припинення бойових дій. Ключові суперечки навколо окупованих територій, гарантій безпеки та європейської архітектури безпеки можуть залишитися, а подальший курс залежатиме від того, хто опиниться при владі й за яких обставин відбудеться перехід.