Два перемир'я за один саміт: що стоїть за планами Києва і Вашингтона

Про такий сценарій на спільній пресконференції з міністром закордонних справ Словенії Тоне Кайзером у Києві 17 вересня розповів глава українського МЗС Андрій Сибіга. За його словами, йдеться про два напрямки — енергетику та Чорне море, і саме вони можуть стати одним із ключових підсумків переговорів на полях Генеральної Асамблеї ООН.

Для України різниця між двома треками принципова. Енергетичне перемир'я означало б припинення ударів по об'єктах, від яких залежить тепло і світло в домівках мільйонів людей, а також по критичній інфраструктурі та складах із продовольством. Саме на таких умовах наполягає Київ. Водночас Сибіга визнає: готовності до цього з боку Москви наразі не видно. Раніше в Кремлі пропозицію Вашингтона називали «гарною ініціативою», але водночас натякали, що не погодяться на неї, звинувачуючи Київ у нібито неготовності виконувати умови.

Другий трек — морський — стосується судноплавства в Чорному морі. Для України це питання експорту, а отже, і валютних надходжень, робочих місць в аграрному секторі та стабільності цін на продукти. Домовленість про припинення ударів по морських маршрутах знизила б ризики для суден і страхові витрати перевізників, а значить — здешевила б логістику. Але будь-яке перемир'я на морі неможливо утримати без взаємних зобов'язань, а отже, без механізму контролю.

Ключову роль у цьому Київ відводить Сполученим Штатам. «Ми вітаємо зусилля наших партнерів, зусилля США, аби це відбулося, і вважаємо, що при активній участі саме США цього реально досягти», — сказав Сибіга. За його логікою, Вашингтон — це та сила, чий тиск Москва здатна враховувати. «Ми маємо пропозиції, ми маємо бачення, як до цього йти. Нам потрібна підтримка світу і забуття будь-яких ілюзій щодо добрих намірів Росії. Розуміє лише тиск», — наголосив міністр.

Що це означає для України. По-перше, навіть часткове перемир'я — в енергетиці чи на морі — не є миром, але зменшує щоденну ціну війни для цивільних і для економіки. По-друге, доля домовленостей залежатиме не від заяв, а від готовності Росії їх виконувати: без цього будь-який трек залишиться декларацією. По-третє, успіх переговорів у Нью-Йорку визначатиме, чи зможе Захід перейти від обговорення ініціатив до практичних гарантій. Поки що Київ фіксує власну готовність і очікує на зустрічні кроки — як від партнерів, так і від Москви.