Глобальна перебудова: як політика Трампа змінює союзів і довіру до США

Стрімка зміна міжнародних альянсів охоплює Європу, Азію, Близький Схід та Латинську Америку. Високопоставлений військовий, який нещодавно повернувся з Перської затоки, зазначив, що регіональні лідери, попри стримані публічні заяви, приватно висловлюють обурення через незграбність американської стратегії, зокрема через недостатній захист від Ірану та наслідків дій США й Ізраїлю.

Одним із найсвіжіших прикладів непослідовності стала заява Трампа про підтримку саудівської ядерної програми, включно зі збагаченням урану. Хоча пізніше він додав певні нюанси, у світі залишається невизначеність щодо того, чи виконає Вашингтон цю обіцянку, яка може мати величезні наслідки. Аналогічна ситуація склалася навколо Тайваню: після десятиліть підтримки його незалежності ніхто не може передбачити реакцію Трампа на можливу агресію Китаю.

У книзі Ейка Фреймана «Захист Тайваню: стратегія запобігання війні з Китаєм» наголошується на посиленні військового тиску Пекіна, зокрема через грудневі навчання та зупинку суден біля острова. Фрейман стверджує, що США мали б протистояти тактиці залякування в «сірій зоні», але ознак готовності Вашингтона це робити немає.

Контраст між реакцією Європи та Азії на адміністрацію Трампа є показовим. Європейці дедалі голосніше критикують американського президента, що проявилося, зокрема, коли Франція в ООН розкритикувала його провали у сфері прав людини, змусивши американську делегацію покинути залу. Водночас європейці не поспішають збільшувати оборонні витрати, попри гучні заяви про незалежність у сфері безпеки. В Азії ж країни, незадоволені Трампом, поводяться поступливіше, прикладом чого є обіцяні інвестиції Південної Кореї та Японії в США.

На Близькому Сході зміни в лояльності частково спровоковані політикою Трампа. Після ізраїльського удару по Катару у вересні 2025 року, який США не засудили, Саудівська Аравія підписала оборонний пакт із Пакистаном. Наслідний принц Мохаммед бін Салман також розглядає можливість зближення з Туреччиною та Єгиптом, що свідчить про формування нової регіональної коаліції без контролю Вашингтона. Водночас ОАЕ залишаються прагматичними, вважаючи Ізраїль панівною військовою силою в регіоні.

У Латинській Америці країни, які колись покладалися на США як на захисника, шукають альтернативи, зокрема налагоджуючи зв’язки з Китаєм. Пекін, не претендуючи на роль гаранта стабільності, прагне економічного впливу. Навіть найближчий союзник Трампа в регіоні, президент Аргентини Хав’єр Мілей, назвав китайців «чудовими» партнерами, попри пакет допомоги від Білого дому на $20 мільярдів.

Загальна розгубленість щодо майбутніх кроків США зумовлена тим, що президент приймає ключові зовнішньополітичні рішення під впливом миттєвих примх. Стримування чи умиротворення можуть бути ефективними стратегіями, але без послідовності та довіри до обіцянок і погроз вони не працюють. Як зазначає оглядач Едвард Люс, більшість країн досі ставлять США вище за Китай у питаннях свободи, проте довіра до Вашингтона продовжує падати, і це не зводиться лише до цінностей.