Без спадкоємця: чому система Путіна не має наступника і хто може очолити Росію

Путін незмінно виграє вибори вже чверть століття, і черговий цикл — голосування до Держдуми 18–20 вересня — не стане винятком: «Єдина Росія», яку пов'язують з ним, знову отримає більшість у нижній палаті парламенту. Навіть після чотирьох з половиною років повномасштабної війни проти України та сотень тисяч загиблих його контроль над владою не слабшає. Проте 73-річний колишній директор КДБ не керуватиме вічно, і питання про те, хто прийде після нього, з роками стає дедалі важливішим — і для самої Росії, і для світу.

Питання про можливого наступника Путіну ставили в кожному виборчому циклі, але він свідомо залишає і країну, і зовнішній світ без відповіді. Створена ним система, де ключові рішення ухвалює лише одна людина, унеможливлює накопичення достатньої ваги будь-ким із його оточення. Плата за це — відсутність явного спадкоємця. Замість нього Росією фактично керують клани, що представляють силові структури, армію та конкуруючі бізнес-еліти. Тож наступник, якщо Путін піде у відставку чи помре на посаді, швидше за все буде схожий на нього самого, а не на його опонентів.

Серед тих, хто відповідає такому профілю, видання виокремлює сім постатей. Перший в офіційній лінії спадкоємності — прем'єр-міністр Михайло Мішустін (60 років): за конституцією саме він автоматично перебирає президентські повноваження, як свого часу сам Путін після відставки Бориса Єльцина 31 грудня 1999 року. Його призначення у 2020-му сприймали як прагматичний вибір технократа без партійної приналежності й публічного профілю. Відтоді його економічні повноваження розширилися, він очолив раду з військових закупівель, але для силової еліти, яка має величезний вплив у безпеці та зовнішній політиці, він досі чужий — і це може обмежити його шанси.

Олексій Дюмін (54 роки), колишній охоронець Путіна, а нині секретар Державної ради, пройшов шлях від Федеральної служби охорони до посади заступника начальника ГРУ та командувача Сил спеціальних операцій, де курував анексію Криму у 2014 році, був заступником міністра оборони, а з 2016-го — губернатором Тульської області. У 2024 році, попри чутки про посаду міністра оборони, її віддали економісту Андрію Бєлоусову, а Дюмін отримав роль помічника в Кремлі з кураторства оборонної промисловості — фактично тіньового міністра. Його розглядають як серйозного претендента через особисту довіру Путіна.

Ще один кандидат — Дмитро Патрушев (48 років), заступник голови уряду й син Миколи Патрушева, колишнього директора ФСБ і секретаря Ради безпеки, який знає Путіна з 1970-х. Він уособлює клан «принців, що сходять» — синів впливових ветеранів путінської епохи. Кар'єру провів у банківському секторі, навчався в академії ФСБ за наполяганням батька. У 2024-му Микола Патрушев безуспішно лобіював призначення сина прем'єром замість Мішустіна — той отримав посаду заступника голови уряду.

Борис Ковальчук (48 років), голова Рахункової палати, син олігарха Юрія Ковальчука, якого часто описують як особистого банкіра й близького друга Путіна. Влада родини тримається на медіаімперії, банках і наукових інститутах, але не на класичних силових структурах. У 2024 році Ковальчуки сподівалися на керівництво «Роснефти» чи «Газпрому», натомість Борис очолив Рахункову палату — що сприйняли як розчарування.

Денис Мантуров (57 років), перший заступник голови уряду, протеже голови «Ростеху» Сергія Чемезова, понад десять років очолював Міністерство промисловості та торгівлі. У 2022-му йому доручили курувати збройову промисловість, а згодом підвищили до першого віцепрем'єра із завданням узгоджувати дії уряду з війною в Україні. Його зв'язки з оборонкою дають неформальний статус серед силовиків, але його вплив тісно залежить від того, як завершиться війна.

Сергій Собянін (68 років), мер Москви з 2010 року, раніше очолював адміністрацію президента та керував кампанією Медведєва у 2008-му. Йому приписують перетворення столиці на високотехнологічне місто; він ближчий до бізнес-еліт, ніж до силовиків, а його управлінські здібності вважають популярними й поза межами Москви. Замикає перелік Сергій Кирієнко (64 роки), голова внутрішньополітичного блоку Кремля: свого часу наймолодший прем'єр Росії, він призначив Путіна головою ФСБ, очолював «Росатом», а тепер відповідає за найскладніші політичні питання, включно з референдумом 2020 року, що дозволив Путіну залишатися при владі до 2036-го, та адмініструванням окупованих українських територій. Його програма «Час героїв» готує ветеранів війни до держслужби, формуючи «нову еліту», хоча більшість випускників поки отримують радше символічні, ніж реальні посади.

Для України та її партнерів ця розстановка означає, що розраховувати на швидку зміну курсу Москви після Путіна не варто. Усі сім постатей сформовані тією ж системою і не мають власного порядку денного, відмінного від нинішнього. Питання радше в тому, який клан — силовий, оборонний чи управлінський — візьме гору, і наскільки керованим виявиться перехід. Саме від цього залежатиме не лише внутрішня політика Росії, а й те, як довго триватиме її конфронтація із Заходом.