Кваснєвський: довіра Віткоффа до Путіна ставить під сумнів усю місію США

В інтерв'ю Кваснєвський назвав такі заяви неприйнятними, наголосивши, що йдеться про людину, яка несе відповідальність за розв'язану війну, удари по цивільних об'єктах і вивезення тисяч українських дітей. За його словами, Віткофф говорив, що на пенсії згадуватиме зустрічі з Путіним як найкраще, що з ним трапилося, і що має до нього повну довіру.

«Як узагалі можна таке казати? Як можна говорити про «повну довіру» до людини, яка відповідає за цю війну, ухвалює рішення про атаки на цивільні об'єкти, відповідальна навіть за викрадення тисяч українських дітей та їхнє зросійщення? Звісно, не Віткофф із Кушнером, а Путін є тут головним гравцем», — сказав він.

Для Києва такий сигнал має цілком практичні наслідки. Якщо посередник публічно декларує довіру до протилежної сторони, це підриває саму логіку переговорів, у яких Україна розраховує на тиск, а не на симпатії до Москви. Водночас Кваснєвський не заперечує ваги США: на його думку, ключовою фігурою з російського боку залишається Путін, але важливу роль відіграє й президент Дональд Трамп. Впливати на Кремль, за його оцінкою, певною мірою здатні також лідери Китаю та Туреччини — Сі Цзіньпін і Реджеп Таїп Ердоган.

«Якщо говорити про те, хто сьогодні може бути відносно ефективним у впливі на Росію, то це китайці й турки», — зазначив експрезидент. Саме завдяки позиції Пекіна й Анкари, за його словами, ядерна риторика Москви дещо послабшала, хоча Росія час від часу знову вдається до ядерних погроз. Китай, наскільки йому відомо, чітко дав зрозуміти, що не погодиться навіть на вербальне використання ядерного шантажу.

Окремо Кваснєвський підтримав вимогу України залучити Європу до переговорного процесу. «Позиція України слушна. Європа має бути за столом переговорів, бо треба пам'ятати: саме Європа майже на сто відсотків фінансує допомогу Україні, натомість Америка — ні», — констатував він.

Тим часом президент України Володимир Зеленський прибув до Нью-Йорка на тиждень високого рівня Генеральної асамблеї ООН, де заплановано й низку двосторонніх зустрічей, зокрема з Трампом. Тож питання, хто і з якими аргументами сідатиме за стіл переговорів, постає вже не як теоретичне, а як цілком прикладне — і саме від нього залежатиме, чи матимуть домовленості реальну вагу для України.