Липневі кадрові гойдалки: чому Зеленський ризикує повторити помилки

Минулорічна липнева криза навколо НАБУ і САП не стала уроком. Через рік ситуація повторюється: замість очікуваного оновлення уряду — несподівані кадрові рішення, які викликають здивування та розчарування. Кандидатура прем’єра спочатку здавалася серйозною, склад уряду — прийнятним, але призначення Федорова, Клименка та Свириденко послом у США знову повернули відчуття "дежавю".

Головна проблема — не в окремих персонах, а в системі. Конфлікт між міністром оборони Федоровим і командувачем ЗСУ Сирським — це класичне зіткнення технократичного підходу з армійським консерватизмом. У стартапах помилки пробачають, в армії — ні. Потреба швидких рішень на фронті наштовхується на принцип "сім разів відміряй — один відріж". Але саме президенту доведеться обирати, хто залишиться: досвідчений Сирський, який керував обороною Києва та Харківським наступом, чи молодші генерали, здатні вивести армію на новий рівень.

Окрема інтрига — звільнення Федорова. За даними КМІС, баланс довіри до молодого міністра склав +29%, у президента — +27%. Крім того, про нього дізналося 78% українців. Це нагадує історію з Євгеном Марчуком, якого Леонід Кучма звільнив "за формування політичного іміджу". У Європі спілкування з суспільством — обов’язок керівника, в Україні — ризик. Зеленський, сам того не бажаючи, створив собі конкурента: молодий, технократичний, "репресований" президентом — а ображених в Україні традиційно люблять.

Влада опинилася перед складним вибором: знайти людину, яка не розвалить оборону на 1200-кілометровому фронті, але водночас зможе модернізувати армію. Помилка може бути фатальною. Консультації президента з вищим командним складом без участі Сирського лише підсилюють напругу. Втім, спровоковані масові акції жорстко нагадали: навіть під час війни не можна ігнорувати суспільні настрої. Схоже, влада це почала розуміти — хоча б до наступного липня.