Парламентські вибори в Росії: що стоїть за звуженням політичного поля

Голосування відбувається на тлі накопиченої втоми населення від війни, перебоїв із пальним і постійних побоювань через удари по російській території. У відповідь на ці настрої влада звужує політичне поле до рівня, за якого жодна відкрито антивоєнна сила не має шансу потрапити до бюлетеня.

Найпоказовіший приклад — партія «Яблуко». Верховний суд Росії заборонив їй висувати загальнонаціональний список кандидатів до Держдуми після того, як заклики до негайного припинення вогню підняли рейтинг партії до 5,5–9,4%. Згодом реєстрацію партії скасували під приводом порушення авторських прав, а її заступника Льва Шлосберга засудили до 11 років ув'язнення за «дискредитацію» армії.

Замість усунених антивоєнних кандидатів влада просуває лояльні альтернативи. У виборах беруть участь понад тисяча російських ветеранів війни в Україні, серед них Едуард Шонов — військовий із бригади, причетної до окупації Бучі та масових вбивств цивільних. У передвиборчій рекламі «Єдиної Росії» задіяні міністр закордонних справ Сергій Лавров із мілітаристськими заявами, хокеїст Алекс Овечкін і пропагандистка Маргарита Симоньян. Загалом у перегонах десять партій, включно з комуністами, ЛДПР та «Справедливою Росією», і всі вони одностайно підтримують анексію українських територій.

Для громадян це означає, що вибір на дільницях фактично зведений до різних відтінків однієї позиції. Навіть якщо виборець хоче висловити незгоду з війною, зробити це через бюлетень майже неможливо: антивоєнні партії відсіяні, а решта учасників не ставить під сумнів ані вторгнення, ані офіційний курс. Водночас такий підхід влади показує, наскільки вона залежить від зовнішнього вигляду підтримки — адже кількісні показники явки та результатів мають замінити реальну конкуренцію.

В умовах репресій російська опозиція не має спільного плану. Юлія Навальна та політик Максим Кац називають голосування пропагандистською вправою Путіна, але просять антивоєнну більшість використати його як останню безпечну можливість для протесту. Вони просувають стратегію «розумного голосування»: оскільки кандидатів від «Яблука» в одномандатних округах мало, пропонується підтримувати будь-яких найменш провоєнних представників інших партій, аби послабити «Єдину Росію».

Цей підхід жорстко критикують інші опоненти Кремля. Голова «Яблука» Микола Рибаков заявляє, що голосування за системні думські партії означає підтримку тих самих людей, які саджають у в'язницю членів його партії. Колишній політик Максим Резнік також вважає стратегію програшною: за його словами, вибори існують лише для легітимізації війни, а всі голоси повністю контролюються та будуть переписані Кремлем.

Підсумок очевидний: ці вибори мало змінять склад Держдуми, але багато говорять про внутрішню логіку російської влади. Вона не наважується допустити навіть обмежену антивоєнну альтернативу й натомість робить ставку на ветеранів війни та пропагандистів. Для України та її партнерів це сигнал, що політичний процес у Росії залишатиметься інструментом легітимізації агресії, а не механізмом зміни курсу.