Чому Путін не зупиниться: страх за власне життя як рушій ескалації

Судячи з усього, російський диктатор після тривалих роздумів минулого літа обрав курс на подальше загострення війни. Співрозмовники видання, знайомі з ситуацією в Кремлі, розповідають, що візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви був сприйнятий Путіним як прояв слабкості Вашингтона. Аналогічну реакцію викликав і приїзд Вільяма Бернса в листопаді 2021 року, коли американський розвідник намагався відмовити Кремль від вторгнення — за три місяці війна все ж почалася.

Ключовою мотивацією російського лідера залишається збереження власної влади та життя, а не військові цілі. Внутрішня ситуація в Росії ускладнюється: суспільство дедалі менше довіряє пропаганді, серед молоді зростають антивоєнні настрої, а рейтинги схвалення падають. Серед еліт песимізм ще помітніший — головною проблемою називають не економіку чи відсутність успіхів на фронті, а втрачений час. Майже п'ять років повномасштабної війни сприймаються як провал, і дедалі частіше лунають думки про те, що «цар голий».

Сам Путін, за свідченнями інсайдерів, керується логікою, що не дозволяє виявляти слабкість. Російська система може вибачити насильство, але не прощає поразок. Під час війни він нібито зізнавався наближеним: «Мене повісять» — якщо конфлікт завершиться без захоплення Донбасу. Проте й продовження війни у нинішньому форматі не є стабільним рішенням: вона виснажує економічні ресурси та розтрачує політичний капітал.

Очікується, що Москва посилить гібридні атаки та диверсії проти союзників України, зокрема намагатиметься перекривати шляхи постачання з Європи. Західні розвідки припускають можливі удари по європейських заводах, що виробляють продукцію для українських військових потреб. Водночас прямий збройний конфлікт із НАТО, за оцінками, не входить у плани Кремля.