Мобілізація чи протести: перед яким вибором стоїть Путін

Росія вже третій рік веде повномасштабну війну проти України, і ресурс, на якому трималася її армія, поступово вичерпується. Довгий час Кремль уникав непопулярних рішень, вербуючи добровольців із бідних регіонів високими виплатами. Тепер цей механізм, за оцінками аналітиків, більше не покриває втрат на фронті: за даними української сторони, вони сягають близько 30 тисяч осіб на місяць.

Залучення військових із Північної Кореї частково розвантажує російське командування, але не змінює загальної картини. Тож перед Володимиром Путіним постає дилема, якої він уникав від початку вторгнення: або оголошувати нову хвилю мобілізації, або змиритися з уповільненням наступу. Для пересічних росіян це питання має цілком конкретний вимір — чи торкнеться війна їхніх родин безпосередньо.

Показовим є досвід вересня 2022 року. Тоді оголошення так званої часткової мобілізації викликало обурення і масовий відтік чоловіків за кордон. Відтоді влада намагалася тримати призов якомога далі від Москви та Санкт-Петербурга, покладаючи основний тягар на регіони. Саме тому примусовий забір жителів мегаполісів руйнує неписаний договір: держава не чіпає великі міста, а ті не втручаються в політику. Публічна підтримка війни, яку демонструють соцопитування та результати виборів, значною мірою залишається штучною, тоді як втома суспільства зростає. Додатковий тиск створюють удари українських безпілотників по критичній інфраструктурі, зокрема по нафтопереробних заводах, що робить війну відчутною навіть у тилу.

Ще один фактор — тиск військових. Генерали вимагають поповнення, щоб зберігати темп виснажливих штурмів, і без нових солдатів фронт неминуче втрачатиме інтенсивність. Водночас за даними європейських посадовців, Росія може готувати призов ще 300 тисяч чоловіків до кінця року, хоча остаточного рішення, за їхніми словами, Путін поки не ухвалив.

Для України та її партнерів ця пауза має практичне значення. Якщо Кремль наважиться на масовий призов, на фронті зросте тиск, але всередині Росії — імовірно, й соціальна напруга. Якщо ж ні, російська армія змушена буде переходити до оборони на окремих напрямках. Обидва сценарії впливають і на переговорні позиції сторін, і на те, як довго триватиме війна.

Отже, рішення про нову мобілізацію — це не лише військове, а й внутрішньополітичне питання. Путін будував образ сильного лідера, але саме зараз він змушений зважувати ризики, які раніше волів не помічати. Чи наважиться він на цей крок удруге — наразі відкрите питання.