Ресурсна війна на виснаження: що стоїть за прогнозом про 2028 рік

За оцінкою очільника української розвідки, озвученою в інтерв'ю Times, Росія за нинішніх темпів витрачання ресурсів до кінця 2028 року вичерпає спроможність вести війну. Логіка цього розрахунку лягла в основу актуальної стратегії НАТО: не доводити до ядерної ескалації, а поступово виснажувати Росію до стану, коли вона буде змушена погодитися на припинення вогню без додаткових вимог. Ця теза має сенс, проте потребує уточнень.

2028 рік — не перший рубіж, на якому Росії пророкували вичерпання ресурсів. Він, мов лінія горизонту, відсувається в міру наближення. Значною мірою це відбувається тому, що Росія досить витончено відновлює витрачені ресурси, і жодних гарантій, що ця здатність буде втрачена саме до 2028-го, немає.

Головне ж питання — що на той момент відбуватиметься з ресурсами України. Зазвичай відповідь зводиться до того, що ресурси Європи, яка підтримує Київ, практично безмежні, тож порівнювати треба не Росію з Україною, а Росію з Україною та Європою разом. Теоретично це слушно, але нюансів чимало. До 2028 року біля керма Європи можуть опинитися зовсім інші люди, і на це, вочевидь, розраховує Путін у своїй довгостроковій стратегії. Крім того, Європа не направлятиме живі сили на фронт і навряд чи зможе ефективно захистити українську енергетику та порти від російських ударів — а саме ці два чинники можуть стати вирішальними. Нарешті, політична стабільність в Україні, яку стрясають корупційні скандали, за два роки може бути суттєво підірвана, що позначиться на здатності вести війну.

Отже, стратегія, яку сьогодні пропонує "євротрійка" за згодою та підтримки Зеленського, по суті є пропозицією зіграти в "українську рулетку": в барабані револьвера, безперечно, є один влучний патрон, але гарантій, що барабан подасть у ствол саме його, немає. Можливо, саме тому для внутрішнього інформаційного ринку Зеленський не просуває ідею перемоги в ресурсній війні й робить значно обережніші заяви, ніж керівник його розвідки, наголошуючи, що мир близький і стратегія спрямована на те, щоб у найкоротші терміни змусити Путіна погодитися на припинення вогню. У публічному просторі він воліє не зосереджувати увагу на такій віддаленій перспективі, як 2028 рік, а наголошує на можливості значно швидшого припинення війни — 40 днів, 6 місяців тощо. Це, ймовірно, не випадковість, а чітке усвідомлення того, що ідея перманентної війни на кілька років — не те, що сьогодні готове прийняти українське суспільство. Ближчою в цьому сенсі є позиція Залужного, який, не будучи "голубом", з армійською прямотою називає речі своїми іменами: суспільство має право знати, яку стратегію воно насправді обирає і скільки це може йому коштувати.

Це важливо ще й тому, що в ресурсній війні момент прориву фронту зазвичай не є очевидним, а поразка настає несподівано. Трапляється щось, причини чого приховані в подіях багатомісячної давнини і що вже неможливо змінити. Саме тому ризик загратися в ресурсну війну такий великий: коли суспільство усвідомлює, що зайшло занадто далеко, коригувати щось буде пізно.