Таємний Baku-Connection: що стоїть за німецько-російським діалогом про мир в Україні

Межа між виживанням нації та втратою свободи стає дедалі тоншою. У центрі уваги — таємний німецько-російський Baku-Connection, який, за даними аналітиків, покликаний створити альтернативний майданчик для переговорів щодо України. Офіційно йдеться про економічну співпрацю, але насправді за цим може ховатися спроба Москви легалізувати свої інтереси через треті країни.

Паралельно в українському політикумі назріває внутрішня криза. Мітинги, що прокотилися країною, дозволили президенту Зеленському ухвалити важке рішення щодо головнокомандувача ЗСУ Валерія Сирського, покликаючись на волю народу. Однак, на думку експертів, це лише «злий жарт договірної демократії» — замість реальних реформ ми отримуємо спектакль, де звільнення «цифрового» міністра оборони чи генерала стає інструментом політичного маневру.

Війна філософій між Федоровим і Сирським — це не просто кадрові перестановки. Це боротьба двох підходів до управління державою в умовах війни. Чому українці чинили опір звільненню «цифрового» міністра? Бо за ним стояла конкретна система цифровізації, яка вже довела ефективність. Але політична логіка часто перемагає логіку ефективності.

Тим часом Україна чекає на місце за столом ЄС. Лідер німецьких консерваторів Фрідріх Мерц пропонує Києву увійти «через бічні двері» — без повноцінного членства, але з посиленою співпрацею. Це викликає занепокоєння: чи не стане це черговою пасткою, коли Європа, рятуючи обличчя, фактично законсервує Україну в сірій зоні безпеки?

Окрема інтрига — історичний контекст. Від плівок майора Мельниченка до статті олігарха Мельниченка — Кремль регулярно використовує компромат і медійні кампанії для впливу на західні еліти. Чергова спроба втягнути Захід у безплідні дискусії може призвести до того, що реальна допомога Україні знову відійде на другий план.

Водночас є й позитивні сигнали. Ізраїль втрачає особливий статус на Заході, і Європа дедалі частіше вдається до санкцій. Адміністрація Трампа не розвалила НАТО — і це вже добре. Україна поступово здобуває статус держави, яка робить реальний внесок у трансатлантичну безпеку. Питання лише в тому, чи вистачить у неї ресурсів витримати ставку, яка може провалитися.