Скандал із літаками Трампа: чи підставили журналістів під удар?

Інцидент стався під час липневого саміту НАТО, коли американська розвідка отримала дані про можливий замах на президента з боку Ірану. Трампу організували таємний переїзд на інший борт через фургон для кейтерингу, тоді як офіційний Air Force One з помічниками, чиновниками та журналістами на борту вилетів без нього до Великої Британії. Про це повідомили Washington Post і New York Times, а 11 серпня президент підтвердив факт зміни літака.

Сам Трамп заявив, що діяв за вказівками Секретної служби, і припустив, що літак, яким він летів, міг бути навіть більш вразливим, ніж Air Force One. Він наголосив, що лише виконував рішення військових і охорони. Однак критики звертають увагу на інше: пасажирів, які залишилися на президентському борту, не попередили про загрозу. Колишній співробітник ЦРУ Стівен Кеш назвав це схемою, за якої іранцям нібито «запропонували вбити близько 100 осіб замість президента».

Сенатор-демократ Річард Блюменталь назвав операцію «безпрецедентною та сюрреалістичною» і закликав провести брифінг у Конгресі. Він хоче знати, які заходи безпеки застосовувалися для людей на борту літака, який визнали надто небезпечним для президента. Журналісти, які супроводжували делегацію, також обурені: їм наказали тримати штори зачиненими, а репортери навіть не знали, що Трампа вже немає на борту. Колишній заступник посла США в ООН Нед Прайс заявив, що адміністрація впродовж місяця поширювала «відверту брехню», хоча могла знайти безпечний спосіб діяти без обману.

Окремо експерти звертають увагу на те, що інцидент стався на тлі ударів США по Ірану, що збільшувало ризик помсти. У Білому домі публічно заявляли, що президент летить на старішій моделі Air Force One, а насправді він скористався літаком C-32A. Після прибуття Трампа на базу RAF Mildenhall його повернули на президентський борт, щоб створити враження, ніби він летів ним увесь час.

Підсумок: скандал ставить питання не лише про безпеку президента, а й про готовність влади ризикувати життями інших людей заради його захисту. Прозорість у таких ситуаціях, як зазначають правозахисники, має бути нормою, а журналісти повинні мати змогу ухвалювати рішення на основі повної інформації.