Політолог: Трамп тисне на Київ, бо вважає Росію сильнішою — що це означає

В інтерв'ю Radio NV політолог Іван Преображенський оцінив позицію Вашингтона як таку, що лише приблизно на чверть відображає український погляд, а на решту — російський. За його словами, ілюзії щодо Трампа, які мали частина спостерігачів на старті переговорів, уже розвіялися. Американський президент і його радники хочуть якнайшвидше отримати «бодай якусь угоду, абсолютно неважливо яку» — щоб показати її виборцям і Конгресу як «завершення ще однієї війни».

Найпростішим шляхом до такого результату в Білому домі, за оцінкою політолога, вважають тиск на слабшого гравця — тобто на Україну. Преображенський нагадав слова Джареда Кушнера, зятя Трампа, який майже відверто виклав це бачення: якби Київ погодився на російські умови щодо відмови від територій, мирну угоду вже було б підписано, але Україна не погоджується — і тому угоди немає. Такий сценарій політолог називає не компромісом, а «воєнним ультиматумом», який до того ж не дає гарантій, що бойові дії припиняться після того, як Україна залишить укріплені райони.

Водночас, наголошує Преображенський, у Трампа є й власний інтерес — завершити війну, і це важливо враховувати під час критики. Логіка тут проста: якщо Вашингтон вважатиме, що слабшою є Росія, тиск розвернеться в її бік. Політолог згадує, що нещодавно був момент, коли американська дипломатія поводилася дещо інакше, але наразі в Білому домі переконані, що справи в Росії йдуть краще. Саме від цієї оцінки співвідношення сил, а не від абстрактної «справедливості», залежатиме, на кого тиснутимуть США.

Публічні сигнали останніх тижнів це підтверджують. 12 вересня Кушнер заявив, що більша частина мирної угоди готова, а каменем спотикання лишаються територіальні розбіжності, для яких потрібне «креативне» рішення. Володимир Зеленський неодноразово відкидав вимоги Путіна про вихід Сил оборони з Донецької та Луганської областей, а керівник ОП Кирило Буданов заявляв, що Україна готова до припинення війни, але землі не віддасть. Далі були зустрічі спецпосланців Трампа Стіва Віткоффа та Кушнера з Путіним 5 вересня й їхній перший приїзд до України наступного дня, розмова Трампа з Путіним 8 вересня — без дзвінка Зеленському, а 9 вересня — заява про готовність російського лідера укласти мирну угоду.

Окрема лінія — енергетика. 13 вересня Трамп закликав Україну припинити удари по російських енергопотужностях, пов'язуючи це з дефіцитом дизельного пального, і того ж дня Зеленський говорив про надію обговорити енергетичне перемир'я під час зустрічі в Нью-Йорку. 14 вересня Трамп заявив, що Україна погодилася не бити по російських енергооб'єктах, а Росія нібито погодилася на дзеркальний крок, і назвав зростання світових цін на дизель наслідком саме війни, а не ситуації навколо Ірану. Зеленський у відповідь сказав, що Україна готова до такої домовленості, якщо партнери гарантують невдари у відповідь по українських енергооб'єктах. За даними кореспондента Financial Times Крістофера Міллера, Трамп поспішив із заявою про енергетичне перемир'я, адже остаточної угоди немає, а Путін, за словами джерел, не хоче домовлятися до зими — атаки на енергетику України, на його думку, посилюють тиск на Київ.

Що це означає для України. По-перше, розраховувати на автоматичну зміну позиції Вашингтона не варто: вона зміниться радше під впливом зміни оцінки сил на полі бою й економіці, ніж аргументів про справедливість. По-друге, будь-яка «швидка» угода несе ризик заморожування на невигідних умовах і без гарантій безпеки. По-третє, енергетичне перемир'я стає окремим тестом довіри: без верифікації та симетричних зобов'язань воно перетворюється на односторонню поступку. Тож ключове завдання Києва — не підміняти власні інтереси чужим графіком, а працювати над тим, щоб у Вашингтоні Росія знову виглядала слабшою стороною.