Зеленський і Трамп зустрінуться в Нью-Йорку: що стоїть на кону для України

Інтрига щодо того, чи відбудеться розмова двох президентів найближчими днями в Нью-Йорку, фактично розв'язалася — зустріч запланована. Про це в ефірі Radio NV говорив політичний оглядач Леонід Швець. За його словами, багато спостерігачів сходяться на тому, що головним напрямом зовнішньої політики для Трампа залишається Китай, і лідер КНР Сі Цзіньпін також перебуватиме в Нью-Йорку. Тобто українська тема опиняється в ширшому контексті, де головні ставки Вашингтона лежать не в Європі.

Окремий сигнал — зміст телефонної розмови, про яку писав Axios: Трамп неодноразово вживав слово «дизель» і знову закликав припинити удари по російських нафтопереробних заводах. Це важливо для розуміння логіки Вашингтона: американський лідер передусім стурбований стабільністю світових енергетичних ринків і цінами на пальне, а не перебігом бойових дій як таким. Для України це означає, що тиск із боку партнера йтиме в напрямі обмеження ударів по об'єктах, які впливають на глобальний ринок нафти.

Як зауважив Швець, тиск справді буде, і завдання української сторони — або відмовити президенту Трампу, або знайти аргументи, які збережуть простір для власних рішень. Це і є суть майбутніх переговорів: не стільки про нові обіцянки, скільки про те, наскільки Київ зможе відстояти свою тактику, не втративши підтримки. Водночас напередодні в Москві, за словами оглядача, «непогано так палало» — натяк на те, що удари по російській нафтопереробці вже дають відчутний ефект.

У ширшій перспективі найвиграшнішу позицію отримує Сі Цзіньпін. Поки Вашингтон зосереджений на протистоянні з Пекіном, а Київ і Москва змушені зважати на енергетичні інтереси США, Китай має змогу спокійно спостерігати за виснаженням Росії та зростанням власного впливу. Для України це означає, що кожна зустріч на високому рівні — це не лише про безпеку, а й про місце в глобальній грі, де рішення ухвалюються далеко за межами Європи.

Підсумок: зустріч у Нью-Йорку — це шанс, але не гарантія. Україні доведеться шукати баланс між збереженням підтримки США та власними воєнними цілями, тоді як головний виграш від цієї дипломатії може дістатися третій стороні.