Розкол у російській еміграції: Каспаров проти Кара-Мурзи і помилка України

На полях ПАРЄ в Брюсселі, де російська еміграція отримала змогу сформувати офіційне представництво, стався публічний конфлікт. Гаррі Каспаров різко розкритикував Володимира Кара-Мурзу за відмову підтримати Берлінську декларацію, яка засуджує російську агресію проти України. Каспаров заявив, що Кара-Мурзі варто було б мовчати, адже він «просидів усього два роки» — на відміну від Михайла Ходорковського, який провів в ув’язненні десять років.

Іронія ситуації в тому, що за два місяці до початку повномасштабної війни Ходорковський, старший політичний соратник Каспарова, перебуваючи у Вільнюсі з Леонідом Невзліним, відмовився пообіцяти повернути Крим Україні, керуючись принципом «що впало — те пропало». Таким чином, обурення Каспарова виглядає не надто послідовним. Кара-Мурза, нагадаємо, є одним з авторів санкцій проти російських чиновників у справах Сергія Магнітського та Бориса Нємцова.

Ще один пункт розколу — питання, кого вважати опозицією. Каспаров виступає проти визнання опозиціонерами тих, хто залишився в Росії. Кара-Мурза, натомість, наполягає, що багато незгодних з політикою Путіна опинилися у в’язниці й потребують підтримки. Україна, на думку автора, могла б виявити солідарність із в’язнями путінського режиму, які виступають на її підтримку. Однак українцям ближча позиція Каспарова, який говорить про швидку смерть режиму Путіна та недостатню допомогу Заходу.

Політика «скасування росіян» призвела до того, що Україна втратила важливий інструмент тиску на Кремль. Заможні росіяни, які не підтримують війну, були змушені повертати капітали й родини до РФ. Приклад — львів’янин Михайло Фрідман, у якого відібрали Sense Bank в Україні та запровадили санкції в Європі, що фактично змусило його повернутися до Росії. Це, а також небажання влади йти на компроміси, може мати серйозні наслідки для майбутнього країни.