Мендель не пустили до Європарламенту: що стоїть за відмовою та як це використовують

Ідеться про подію 16 вересня під назвою «Україна: наважитися на мир. Дипломатія замість ескалації». Організатором виступив не сам Європарламент, а депутат Ганс Нойхофф — представник «Альтернативи для Німеччини», який торік відвідав Сочі на конференції, пов'язаній із підсанкційним Віктором Медведчуком. Такі заходи не є офіційною діяльністю інституції: депутати мають право проводити їх у приміщеннях парламенту, а склад спікерів визначають самі організатори.

За словами Мендель, вхід їй заборонили за кілька годин до виступу і без пояснень. У Європарламенті факт відмови підтвердили. Посадовець, який говорив на умовах анонімності, назвав це «стандартною процедурою», не розкриваючи підстав. Пресслужба окремих випадків не коментує, але нагадує про існування правил доступу. Тобто йдеться радше про внутрішні процедури установи, ніж про політичне рішення щодо конкретної особи — принаймні публічних доказів протилежного немає.

Сама Мендель запропонувала інше трактування: за її логікою, відмова пов'язана із санкціями РНБО, які 13 вересня ввів проти неї президент, і мала на меті заборонити її промову про мир. Прямих підтверджень цього зв'язку немає, а механізм, за яким охорона в Страсбурзі керується українськими указами, не підтверджений. Водночас варто розуміти контекст: санкції РНБО — це інструмент держави щодо осіб, які, на її думку, діють проти інтересів країни, і вони можуть впливати на репутацію та можливості людини, але не є рішенням для іноземних парламентів.

Після невдалої спроби потрапити на захід Мендель дала інтерв'ю блогерці BAGIROVA, у якому різко висловилася про Володимира Зеленського, назвавши його «загрозою українському суверенітету», а також заявила, що шкодує про свою участь у його приході до влади. Вона також говорила про небезпеку для себе. Такі заяви варто читати в ширшому контексті: після відходу з посади Мендель веде активну комунікацію в соцмережах, орієнтовану на українську аудиторію, і її дописи нерідко збирають тисячі реакцій. Це створює медійний ефект, навіть якщо конкретні твердження не мають документального підтвердження.

Для людей і країни ця історія важлива не стільки самим фактом відмови у вході, скільки тим, як навколо неї будуються політичні наративи. З одного боку, будь-які обмеження доступу мають бути прозорими, щоб не давати приводу для спекуляцій. З іншого — участь у заходах, організованих політиками з сумнівними зв'язками, сама по собі є політичним жестом, і це теж впливає на сприйняття. У підсумку йдеться про зіткнення процедур, репутацій та інформаційних стратегій, а не про просту історію «не пустили».