Російську воєнну економіку тримають нафтові ціни, але слабкості стає дедалі більше

Після прискорення у 2023–2024 роках російське зростання помітно сповільнилося: уряд РФ закладає лише 0,6% на 2026 рік, а перший квартал економіка завершила скороченням, у другому відновилася лише частково. Паралельно погіршуються настрої людей — індекс споживчих настроїв Levada Centre влітку впав до 94 пунктів проти 116 навесні та влітку 2025 року. Показник нижче 100 означає, що негативних оцінок більше, ніж позитивних.

Для пересічних росіян це видно не з графіків, а з побуту: дорожчає пальне, виникають перебої з товарами, даються взнаки удари по нафтопереробній інфраструктурі. Попри це економіст Кріс Віфер описує стан як «терпиму стабільність» — тиск є, але рецесії поки немає. Бізнес і домогосподарства на тлі інфляції та високих ставок урізають витрати, і чималу частину активності досі підтримують саме державні гроші.

Найтривожніший сигнал для Кремля — стан бюджету. Наприкінці липня дефіцит сягнув 2,8% ВВП, тоді як початковий річний план передбачав 1,6%. Доступних резервів меншає, тож Москва дедалі більше покладається на внутрішні позики, а ставки за облігаціями сягали 17%. Висока ключова ставка потрібна Центробанку, щоб стримувати інфляцію, розігріту воєнними витратами, але цивільний бізнес отримує дорогі кредити, тоді як оборонні підприємства мають значно кращий доступ до державних ресурсів. Додаткові гроші шукають через підвищення податків і зборів та навантаження на малий бізнес, а частина фінансування оборонки взагалі йде через приватні кредити лояльних банків і не потрапляє напряму в бюджетний дефіцит.

Головна опора російських фінансів — доходи від енергоносіїв. На тлі високих світових цін на нафту, пов’язаних із війною між Ізраїлем та Іраном, нафтові надходження зросли після падіння нижче $10 млрд на місяць напередодні війни: у червні вони становили $15,8 млрд, у липні — $13,8 млрд. Саме ці гроші дають Кремлю простір фінансувати війну навіть тоді, коли решта економіки слабшає. Економіст Торбйорн Беккер вважає, що бюджетні обмеження для Росії фактично можуть зникати, доки енергоносії дорогі, але наголошує: модель залишається нестійкою, і точний час кризи передбачити неможливо.

Великі оборонні витрати водночас підживлюють бідніші регіони: підприємства мають замовлення, а виплати за контракти з армією дають людям додатковий дохід. Уралвагонзавод у Нижньому Тагілі після переходу на цілодобове виробництво збільшив штат приблизно з 20 тисяч до понад 38 тисяч працівників, а завод «Купол», що випускає безпілотники та системи ППО, у 2025 році більш ніж удвічі наростив виробництво. Зворотний бік — гострий дефіцит робочих рук: безробіття близько 2,2%, і брак кваліфікованих кадрів стримує як оборонку, так і цивільну економіку.

Довгостроковий тиск створюють санкції, які обмежують доступ до інвестицій і технологій, потрібних для зростання продуктивності. У Кремлі запевняють, що макроекономічна стабільність зберігається, але головний економіст держбанку «ВЕБ.РФ» Андрій Клепач попереджав, що через санкції та ізоляцію Росія відстає в технологічній і економічній конкуренції — після цієї заяви його звільнили.

Підсумок: поки нафта дорога, Кремль здатен платити за війну, перекладаючи витрати на громадян і бізнес. Але слабке зростання, дорогі позики, кадровий голод і технологічне відставання роблять цю конструкцію тим крихкішою, чим довше вона триває.