Війна з Іраном: чому у Трампа залишається дедалі менше варіантів

Після початку ударів по Ірану у лютому вимоги Вашингтона скоротилися з широкого переліку умов — від ядерної програми до підтримки регіональних угруповань — до єдиного пункту: відкриття Ормузької протоки. Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що денуклеаризація залишається кінцевою метою, але найближча угода стосується саме судноплавства.

Критики називають такий розвиток подій стратегічним приниженням для Трампа. Іран захопив контроль над протокою вже після початку війни, і тепер будь-яке врегулювання фактично закріпить за Тегераном частковий вплив на цей ключовий водний шлях. Колишній переговірник Аарон Девід Міллер зауважує, що Трампу майже нічого запропонувати в обмін на зміну цієї реальності.

Водночас будь-який вихід із конфлікту є політично ризикованим для президента США напередодні проміжних виборів. Війна вдарила по нафтовому ринку, скоротила запаси ракет-перехоплювачів і виснажила союзників. Експерти прогнозують, що навіть тимчасова угода, яку зараз обговорюють Іран та Оман, не поверне довоєнної свободи судноплавства.

Тегеран наполягає на збереженні важелів впливу, зокрема на можливості стягувати «сервісні збори» з суден у майбутньому. Оман пропонує модель без обов'язкових платежів, подібну до правил Малаккської протоки. Якщо домовленість буде досягнута, США скасують морську блокаду іранських портів та пом'якшать нафтові санкції, але така угода майже напевно викличе критику як з боку демократів, так і серед прихильників жорсткої лінії в оточенні самого Трампа.

Аналітики попереджають про ризик повторення циклу: Трамп може подати угоду як прорив, зіткнутися з критикою, знову вдатися до примусу, а потім повернутися до чергового перемир'я. США шукають нестандартні способи тиску, а Іран перетворює торговельні маршрути на інструмент поступового підвищення ціни конфлікту. Прокласти політичний шлях до компромісу, який би влаштував обидві сторони, поки що не вдається.