Ядерне роззброєння України: чому парламент і влада розійшлися в позиціях

Юрій Костенко, який представляв інтереси громадян у парламенті п'ять скликань поспіль, заявив про необхідність парламентського розслідування щодо ядерного роззброєння України. На його думку, Україна не була приречена на повну втрату ядерного потенціалу: законодавці у 1992-1993 роках ухвалювали рішення про відмову від боєголовок лише за умови отримання гарантій безпеки та перспективи членства в НАТО.

Однак, за словами Костенка, виконавча влада фактично відійшла від узгодженої парламентом позиції. У підсумку стратегічні боєголовки були передані Росії без виконання тих умов, на які розраховували народні обранці. Це створює підстави для перегляду історичних рішень та з'ясування, чому обіцяні гарантії безпеки так і не стали реальним захистом для держави.

Окремої уваги заслуговує позиція західних партнерів. Ексначальниця Групи стратегічного планування НАТО Штефані Бабст зазначає, що Альянс свідомо уникає прямого військового зіткнення з Росією, і найближчим часом ця стратегія не зміниться. Вона наголошує: якби стримування Москви було справді переконливим, Росія не наважилася б на диверсії в аеропорту Лейпцига, запуски ракет через територію Румунії та Польщі чи активність тіньового флоту в Балтійському морі.

Водночас у Європейському Союзі декларують намір поступово переводити взаємини з Росією з військової площини у дипломатичну. Президент Європейської ради Антоніу Кошта в інтерв'ю у День Незалежності України окреслив плани європейських партнерів на наступний політичний сезон, включно з баченням мирних переговорів та подальшої інтеграції України до ЄС. Його теза полягає в тому, що Євросоюз прагне зсунути Росію з поля бою до столу переговорів.

Підсумовуючи, можна сказати: дискусія про ядерне роззброєння повертається в український публічний простір не як історична ретроспектива, а як питання про відповідальність і уроки, які мають бути враховані у нинішніх переговорах про безпекові гарантії.