54% українців довіряють Зеленському: що стоїть за цифрами КМІС

Київський міжнародний інститут соціології оприлюднив результати всеукраїнського опитування, проведеного 21 серпня – 10 вересня. Президенту довіряють 54% респондентів, не довіряють — 41%, тож баланс довіри-недовіри становить +13%. Серед тих, хто довіряє, 18% роблять це «повністю», а 36% — «скоріше». У групі недовіри 25% не довіряють «зовсім», а 16% — «скоріше». Для порівняння: наприкінці липня – на початку серпня показники були 55% і 40% відповідно, тобто за місяць ситуація практично не змінилася.

Польовий етап дослідження має важливий контекст. Він стартував одразу після розслідування НАБУ і САП «Форест Гамп», унаслідок якого була звільнена заступниця керівника Офісу Президента І. Мудра. Близько половини інтерв'ю провели вже після 4 вересня — тобто після нового розслідування «Карфаген» про Офіс Генерального прокурора. Водночас опитування не охопило події після 14 вересня, коли ексгенеральний прокурор спробував здійснити наступ на НАБУ і САП. Отже, цифри відображають реакцію суспільства на частину резонансних подій, але не на їхнє подальше продовження.

Найвищий баланс довіри соціологи зафіксували серед жінок (+23%), молоді 18–29 років (+23%), мешканців півдня (+24%), центру й півночі (+21%), сходу (+21%), а також у селах (+20%) і невеликих містах. Найбільші показники — серед студентів (+34%), безробітних (+39%) і військовослужбовців та поліцейських (+32%). Найнижчий баланс — серед чоловіків (0%), людей віком 45–59 років (+4%), мешканців заходу (+3%) і Києва (–6%), підприємців та самозайнятих (–12%), російськомовних громадян (–4%). Тобто довіра розподілена нерівномірно, і лінії розподілу проходять не лише за регіонами, а й за віком, освітою та родом занять.

Виконавчий директор КМІС Антон Грушецький зазначає, що Володимир Зеленський зберігає доволі високі показники довіри і, відповідно, легітимність як голова держави. «Водночас кумулятивний негативний ефект ряду резонансних антикорупційних розслідувань, які торкаються команди і оточення В. Зеленського, може зрештою бути незворотним. Ми маємо нагадати, що українці дуже гостро реагують на корупцію. Наприклад, у квітні 2026 року на запитання, що є більшою загрозою для країни – воєнна агресія чи корупція в органах влади – 54% обрали корупцію (проти 39%, які обрали воєнну агресію). Можна дискутувати про адекватність такої оцінки співгромадян, але якщо суб'єктивно українці саме так бачать ситуацію, це може мати цілком практичні об'єктивні наслідки (які можуть не сподобатись багатьом)», — зазначив соціолог. Він додав, що українці зберігають довіру до Президента як лідера країни під час жорстокої війни, але «також очікують належних рішень і дій (особливо – для демонстрації боротьби з корупцією та адекватних кадрових призначень)».

Опитування проводилося методом телефонних інтерв'ю на основі випадкової вибірки мобільних номерів у всіх регіонах, підконтрольних уряду України. Опитано 1003 респонденти віком від 18 років. До вибірки не включали жителів тимчасово окупованих територій та громадян, які виїхали за кордон після 24 лютого 2022 року, хоча частина респондентів — це внутрішньо переміщені особи. Формальна статистична похибка не перевищує 4,1% для показників, близьких до 50%. За умов війни до неї додається певне систематичне відхилення, проте автори дослідження вважають результати достатньо репрезентативними для аналізу суспільних настроїв.

Підсумок: цифри КМІС показують, що довіра до президента залишається стабільною навіть на тлі гучних кадрових рішень і протестів, але ця стабільність не є гарантією на майбутнє. Якщо тема корупції сприймається суспільством як загроза, не менша за воєнну, подальші розслідування можуть поступово змінювати цей баланс — і політичні наслідки такого зсуву можуть бути цілком відчутними.